Люди люблять число “три” — його ми зустрічаємо в усіх релігіях, казках і піснях. І сьогодні ми розглянемо один із міфів, де фігурує це число — ні, не про трьох китів, що тримають Землю, а про три типи тілобудови, або соматотипи, відповідно до яких людині буцімто слід тренуватись і харчуватись.
ПРИЙМАЙ УЧАСТЬ В ОНЛАЙН-ЗАБІГАХ І ОТРИМАЙ ДОДАТКОВУ МОТИВАЦІЮ ДЛЯ ТРЕНУВАНЬ, А ТАКОЖ: КРУТІ МЕДАЛІ ТА НОМЕРИ; ПОДАРУНКИ ВІД СПОНСОРІВ; ЗАРЯД ЕНЕРГІЇ.
БІЛЬШЕ НА САЙТІ: HTTPS://PACE.COM.UA/
ПІДПИШИСЬ НА НАШІ СОЦМЕРЕЖІ ПЕРЕД ТИМ ЯК ЧИТАТИ ДАЛІ
В чому полягає теорія соматотипів
Згідно з цим міфом, люди поділяються на три типи залежно від пропорцій тіла та метаболічних особливостей, а саме:
- Ектоморфи, або астеніки — високі, худорляві люди, яким складно набирати вагу, в тому числі м’язову. Їм приписують здатність їсти будь-що у будь-яких кількостях, зберігаючи витончену статуру — у простонародді про них говорять “не в коня корм”.
- Ендоморфи, або гіперстеніки — цілковита протилежність ектоморфам. Вони невисокі, широкоплечі, схильні до набору зайвої ваги, проте й нарощування м’язів дається їм легше. Часто люди, яким складно схуднути, самі зараховують себе до цієї категорії, стверджуючи, що гладшають буквально “від повітря”.
- Мезоморфи, або нормостеніки — золота середина, переможці генетичної лотереї, які мають середній зріст і гарні пропорції, успішно накачують м’язи та не мають надмірних жирових відкладень.
Відповідно до цих типів, людям пропонуються різні системи тренувань: важкий малоповторний тренінг для астеніків, багатоповторні тренування та максимум кардіо для гіперстеніків, а щасливі нормостеніки, як ви вже здогадалися, можуть робити що завгодно.
Що не так із цим розподілом?
Достатньо просто озирнутися навколо, аби побачити, що розмаїття жіночих та чоловічих тіл виходить далеко за межі вищеописаної тріади. Високі люди можуть бути кремезними, невисокі — тендітними, хтось має ширші плечі або таз, хтось довгоногий. А якщо перебирати всі варіанти, як у нашому тілі може розподілятися жир (який, хай у мінімальній кількості, та все ж у нас є) — забракне будь-яких лімітів у цій статті.
Адепти теорії соматотипів у відповідь на цей аргумент починають пояснювати, що “чистих” екто, мезо- та ендоморфів не так багато, і серед людей більш поширені різні “комбінації”. Проте виникають питання, для чого тоді взагалі потрібен такий розподіл і які стратегії тренувань і харчування обирати “комбінованим” людям. До того ж, не зовсім зрозуміло, як тоді пояснити існування невисоких худеньких людей або, навпаки, здорованів, адже в парадигмі соматотипів при поєднанні рис гіпер- та астеніка має вийти “модельна” нормостенічна фігура.

З чого все почалося?
Найцікавіше те, що теорія Вільяма Шелдона, на яку спирається соматотипний розподіл, має ще менше спільного з дійсністю. Шелдон був психологом і вивів відповідні три типи темпераменту, які, на його думку, корелювали з особливостями статури. Згідно з його теорією, люди поділяються на:
- Травний тип (ендоморфи або вісцеротоніки) — люди з погано розвиненими м’язами та надлишком жирової тканини, зосередженої на животі, плечах і стегнах. За Шелдоном, вісцеротоніки — добрі та товариські, мають гарний сон, люблять комфорт і смачну їжу (а хто не любить?).
- М’язовий тип (мезоморфи або соматотоніки) — особи енергійні, сміливі, відчайдушні, галасливі, схильні до фізичної роботи та дещо черстві. Тіла їхні вирізняються широкими плечима та масивною грудною клітиною, міцними руками й ногами.
- Мозковий тип (ектоморфи або церебротоніки) — меланхолійні, тихі, сором’язливі, вразливі, творчі, уважні люди, що люблять проводити час у філософських роздумах на самоті. Вони високі, худорляві, вузькоплечі та високочолі.
Варто “пройтися” по своїх друзях, родичах, колегах і загалом знайомих, аби зрозуміти, що в реальному житті особистісні характеристики рідко корелюють із зовнішнім виглядом і тим паче генетично закладеною статурою. Людина може бути цілеспрямованою, креативною, сором’язливою, хороброю, добросердою, хитрою, мати холодний розум чи гарячий норов, бути схильною до гедонізму чи подолання перешкод, впевненою в собі або не дуже — незалежно від того, яке тіло вона отримала від природи.
Як так вийшло?
Чому теорія про типи темпераменту перекочувала у спортивний дискурс і трансформувалася у поділ на соматотипи? І, якщо відповідно до цих типів можна розробити рекомендації щодо тренувань, чи не краще тоді дійсно спиратися не на статуру, а на особистісні якості, аби людина мала якнайкращу мотивацію?
Річ у тім, що теорія В. Шелдона поступово змішалася з класифікацією за М. В. Черноруцьким, який розглядав типи статури безвідносно темпераменту і ділив людей власне на гіпер-, нормо- та астенічний типи. Обидві класифікації були розроблені у першій половині минулого століття й “перестрибували” з підручника в підручник. Оскільки спорт був однією з небагатьох сфер, де радянські люди могли сяк-так обмінюватися досвідом і знаннями з іноземними колегами, дещо схожі між собою теорії нашарувалися одна на одну — здавалося, що коли спільного висновку дійшли мешканці настільки різних світів, він має бути вірним. Проте й народні вірування у жителів різних континентів можуть бути схожими, що ніяк не робить їх істиною.
Сучасна популярність теорії соматотипів пов’язана з розвитком фітнес-індустрії та комерціалізацією спорту зокрема у країнах колишнього СРСР. Каталогізувати людей зручніше та простіше, ніж шукати індивідуальний підхід до особи, а сама теорія завдяки ілюзорній науковості дозволяє недобросовісним тренерам роками продавати тренувальні методики, що ґрунтуються на ній.
читати
- Повний бак: 5 порад, як їсти перед тренуванням правильно
- Каденс під час бігу: навіщо і як збільшувати
Що ж насправді?
Зріст, форма голови, довжина кінцівок, ширина плечей чи стегон, кількість жирових клітин, співвідношення гормонів, що регулюють ріст м’язів та відсоток жиру — все це ми успадковуємо від батьків, і залежно від того, як комбінуються в нас їхні гени, ми отримуємо ту чи іншу “конфігурацію”.
Далі до справи беруться виховання та оточення. Скажімо, дитина худорлявих батьків може через ті чи інші переживання отримати схильність до переїдання, яка залишиться з нею назавжди. Чи навпаки — дитина малоактивних батьків із зайвою вагою може завдяки друзям змалку полюбити активні ігри чи спорт, і все життя бути підтягнутою та м’язистою. Прикладів такої невідповідності можна навести безліч.
Протягом життя людина здобуває новий досвід, шукає себе, свідомо чи несвідомо формує звички, хворіє — все це теж впливає на її тіло, й ці зміни не мають нічого спільного з вродженим типом будь-чого.
Звісно, певні відповідності до класифікації у реальному житті все ж можна знайти. Худорляві люди, яким складно набрати вагу, дійсно існують, як і їхня протилежність. Але це пояснюється не тільки і не стільки вродженим типом статури, скільки звичками і способом життя. Розглянемо на прикладах.

Як накачатися “ектоморфу”?
Припустимо, це чоловік — досить високий, худий, з низьким відсотком жиру та не надто розвиненими м’язами. Наш герой хоче накачатися і займається у тренажерній залі. Які труднощі заважають йому досягти мети?
Аби наростити м’язи, слід не лише тренуватися, а й достатньо їсти, а наш герой, найімовірніше, цього робити не звик, і щоби випрацювати нові звички, потрібен час, терпіння й мотивація. А ще — об’єктивність: якщо людина звикла за день з’їдати пару бутербродів, з додатковими двома ложками каші їй здаватиметься, що вона вже переїдає. Тож варто принаймні тимчасово рахувати спожиті калорії та БЖВ, аби звикнути до нової норми.
Щодо нарощування м’язів, все просто. В так званого ектоморфа вони ростуть не гірше й не повільніше, ніж в інших людей. Його мускули просто довші, як і кістки. Якщо невисока людина наростить 2-3 кг м’язів, це буде добре видно, у довготелесої ж ці самі кілограми розподіляться майже непомітно. Якщо короткий біцепс виросте на 20 г, він виглядатиме значно об’ємнішим, тоді як на довгому ці зміни будуть менш виразними. Відповідно, високій людині, аби обрости мускулатурою, просто потрібно більше часу, а не особливі тренувальні методики.

Як схуднути “ендоморфу”?
Тут ситуація практично дзеркальна. Так, є люди, чий організм генетично не пристосований до того, аби бути худим, “сухим” — зазвичай це жінки. Однак про зайву вагу не йдеться — йдеться про відсоток жиру в межах норми, котрі, нагадаємо, становлять 10-18% для чоловіків та 18-26% для жінок.
Повні люди, як і худорляві, можуть необ’єктивно оцінювати своє меню. Так, людина може їсти небагато, проте дуже калорійну їжу, або забувати про дрібні перекуси на кшталт батончиків, не зважати на кількість цукру в чаї та інших солодких напоях. Впливає також культура харчування, сформована в сім’ї — людина може справді не знати, що кількість їжі, яку вона вважає нормальною, насправді надмірна. Додається сюди й не завжди усвідомлене заїдання стресів, “розважальне” поїдання попкорну чи соняшникового насіння та інші соціально-психологічні фактори.
Вирішення проблеми тут аналогічне: використовувати відповідні методи, аби скласти об’єктивне бачення свого раціону. Якщо людина хоче позбавитися від зайвого жиру і її організм певною мірою схильний до повноти, їй усе одно не потрібні специфічні програми тренувань — достатньо споживати менше калорій, ніж витрачається. Звісно, мова йде про здорових людей без ендокринних порушень.
Що у висновку?
Аби досягти мети, завжди необхідно докласти зусиль. Якщо у вас не виходить здійснити бажане, не слід шукати відповідей у застарілих та хибних теоріях і вішати на себе примітивний ярлик, який би щось пояснив. Зважайте на свій стан здоров’я, звички, уподобання, не бійтеся рефлексувати та досліджувати себе, не соромтеся своїх слабкостей. Шукайте інформацію в актуальних якісних джерелах, не бійтеся заглиблюватися в них, не шкодуйте часу та сил на досягнення мети та уникайте грубих спрощень, яким є теорія соматотипів. Тренуйтеся так, як вам подобається, незалежно від статури, і орієнтуйтеся на власний світогляд, а не нав’язані стандарти.
Обкладинка: Pexels / Anna Shvets